Одна з найбільш кровопролитних війн після Другої Світової — Корейська війна — формально не завершилася й досі та навіть може спалахнути знову вже у 2024 році. Однак Південна Корея змогла скористатися «відсутністю війни» якнайкраще — за півстоліття одна з найбідніших країн світу має одну з найкращих економік та один з найвищих рівнів життя громадян. Максим Грущенко спеціально для «Стратегічні Візії» аналізує, як держава відновлювалася після руйнівних війн на півострові.

Вступ

Підписання перемир’я в Пханмунджоні 27 липня 1953 ознаменувало припинення війни на території Корейського півострова, наслідки його досі відчуваються не тільки в регіоні, але й всьому світі. Наприклад, в більшості з нас є смартфони компанії Samsung або машина KIA, і це все не враховуючи велику кількість корейської косметики чи культурного явища K-Pop. Про корейські фільми, як «Паразити», годі й говорити. Ці всі речі могли б не існувати, якби Південна Корея не почала важкий і доволі жорстокий шлях «диктатури розвитку» в другій половині ХХ століття, яка призвела до процвітання нації, хоч і з певними негативними наслідками.

Буде звернено увагу на чотири основних компоненти, які були доволі сильно взаємопов’язані між собою, а саме: контроль держави, земельна реформа, утворення багатих промисловців та п’ятирічні плани економічного розвитку.

В цій роботі буде описано короткий аналіз історії реконструкції найбіднішої країни на початку 1960 року до однієї з найбагатших та технологічно розвинутих держав сучасного і мінливого світу.

Передісторія

15 серпня 1948 року Південна Корея проголосила свою незалежність. Пізніше, 9 вересня 1948 року, те ж саме зробила і Північна Корея. Варто зазначити, що в сучасній історії Республіки Корея виділяють п’ять республік, а сучасна демократична Корея є саме шостою. Перша республіка очолювалась Лі Синманом з 1948 по 1960 рік, загалом його уряд характеризувався як слабка демократія з корумпованої системою, яка після війни стала схилятися до авторитаризму та повної залежності від гуманітарної допомоги США.

Сама війна несла серйозні руйнування економіки усього корейського півострова, для загального прикладу можна навести, що перші чотири місяці війни близько 70% текстильної індустрії, 70% хімічної індустрії, 40% машинерії було знищено [1]. Близько 600 тисяч приватних господарств та половина усієї промисловості лежало в руїнах [2]. Особливий вплив відбився на транспортній мережі, а також на генерації електрики – з 80 МВт в 1948 році до 11 МВт в 1953 році. Враховуючи, що більша частина промисловості знаходилась на Півночі, то інфраструктурне спустошення набагато сильніше впливало на аграрний та торговий Південь. Після підписання примирення перед Сеулом постав виклик у повній реконструкції власної економіки та виходу з-під залежності від США.

Додатково, військові дії призвели до переміщення 20 млн людей і загибелі від 3 до 4 млн людей. Участь військових США та інших держав (переважно західних), в якості об’єднаних сил ООН, які захищали республіку Лі Синмана від Півночі, було обумовлено прийняттям Ради Безпеки ООН резолюції № 84 [3] від 7 липня 1950 року, що стала інструментом легітимізації перебування іноземних військ на території Півдня.

Період нестабільності 1948-1961

Командування сил ООН, яке переважно складалося з американців, не сильно було зацікавлено в розвитку Південної Кореї, як самодостатньої та економічно розвинутої держави [4]. Натомість, вони спочатку сприймали цей регіон як військовий плацдарм чи навіть базу.

На противагу думці військових, Агентство ООН з реконструкції Кореї (UNKRA), яке було створено 1 грудня 1950 року [5], відстоювало підхід до розвитку економіки Півдня, що був більш комплексний та відновлював зруйновану інфраструктуру. Представники цього агентства представили п’ятирічний план відбудови. Цей орган розпочав свою програму після закінчення військових дій, а саме через 180 днів. Зусилля були зосередженні на комплексному підході відновлення усіє інфраструктури – від гірничодобувної промисловості до житлового фонду. До кінця виконання своїх функцій в 1958 році, Агентство реалізувало 260 великих проектів на суму 127 млн доларів США, що еквівалентно 924 млн на момент 2010 року. Пізніше, США, все ж таки, відправили безоплатну допомогу Кореї на суму приблизно 2,15 мільярдів доларів, щоб довести переваги системи капіталізму [9].

Паралельно з цим, ще до війни та проголошення незалежності стояло одне важливе питання, вирішення якого, напевно, стало одним з каталізаторів економічного розвитку в Кореї – земельна реформа. Військовий окупаційний уряд США в Кореї (англ. – USAMGIK), який був створений 8 вересня 1945 року внаслідок захоплення південної частини півострова у японців військовими силами американців, видав директиву № 33, яка конфіскувала все японське майно, включаючи землю та індустріальні підприємства [6]. В свою чергу, Нова корейська компанія була створена 21 лютого 1946 року, для того, щоб розподілити майно, в тому числі землю, яка була закріплена за Японським окупаційним урядом. Вже 22 березня 1948 року, американці видали директиву № 173, яка розпочала продаж державної землі, що перебувала у власності Нової корейської компанії (англ. – NKC), серед фермерів-орендарів [7].

Вже 10 квітня 1950 року (Корейська війна почалась 25 червня 1950-го) набрав чинності акт про земельну реформу, як закон № 108.

Він полягав у наступних пунктах:

• Земля, яка мала бути перерозподілена розподілялась на дві групи: земля, що вже знаходиться у власності держави, та земля, яку держава має викупити.
• До другої категорії входили землі, в яких були відсутні землевласники, або землі, площа яких перевищувала 3 чхунбо (1 чхунбо ~ 9917.4 м2) на одну ферму. Додатково до цієї категорії входили землі, які не культивувались власниками.
• За викуплену землю, держава погодила спеціальний Білль про вартість компенсації землевласникам, особливо великим фермерам. Через війну процес виплати цих грошей затягнувся аж до середини 60-х років ХХ століття.

Звертаючись до статистики Міністерства аграрної політики та лісництва Кореї, то реформа призвела до купівлі 331 766 чхунбо, які були розподілені між 918 548 фермерськими угіддями [7]. Окрім цього, 235 554 чхунбо, які вже були у власності держави, розподілились між 727 632 фермерами [7]. Це все вплинуло на трансформацію суспільства, яка призвела до поступового вимирання заможних землевласників, які складали аристократію «старого» зразка. На їхньому місті з’явились дрібні фермери, які повністю розпоряджалися своєю землею. Але війна, складність передачі та продажу землі під час реформи та гуманітарна допомога від США, яка знищувала сільське господарства в Кореї, призвели до початку масової урбанізації корейських міст. Переміщення землевласників з купою грошей до великих міст призвело до їхньої «перекваліфікації» в засновників та представників великої індустріальної промисловості – так почалось формування чеболів.

П’ятирічні плани

В березні 1960 році були проведені президентські вибори, які збурили широку громадськість: на цих виборах був лише один кандидат – чинний президент Лі Синман, який набрав 100% голосів. Фактично, виборці могли лише вибирати між двома віце-президентами, які майже ніяк не впливали на політичну кон’юнктуру. В корейській історіографії ці вибори носять назву «обман 15 березня». Вже 19 квітня цього ж року дванадцятирічний режим Лі Синмана впав і утворилася ІІ республіка, яка проіснувала до 16 травня 1961 року, коли внаслідок військового перевороту до влади прийшла людина, яка асоціюється з економічним розвиток Кореї – Пак Чон Хі. Таким чином утворилась ІІІ Республіка, яка проіснувала до вбивства Пака в 1979 році.

Його важливим, хоч і неприйнятним для тодішнього суспільства, рішенням був Базовий договір про відносини з Японією, підписаний 22 червня 1965 року, що формально встановив дипломатичні відносини з Токіо, внаслідок виплати 800 млн доларів США останньою. Після цього очільник ІІІ республіки вирішив встановити п’ятирічні економічні плани. Вони з себе не представляли п’ятирічку «радянського зразка», а більше нагадували орган, який займався направленням фінансових потоків в потрібну галузь. Таким чином, перший план (англ. – FFYP), який впроваджувався з 1962 по 1966 рік, був розроблений для швидкої індустріалізації. Особлива увага приділялася генерації електроенергії, комунікації та транспорту та ключовим мануфактурним потужностям, а саме в будівельній та хімічній сфері. Другий план (1967-1971, англ. – SFYP), був націлений на капітальні інвестиції в металургію та машинерію. Під час третьої п’ятирічки 1972-1976 років почали розвиватися не тільки індустріальна сфера, але й система освіти та транспортування. Особливості цього плану полягали в підтримці аграрної сфери та сільського господарства.

Наслідки такої розбудови були очевидними: частка вторинного сектору збільшилась від 15% від ВВП в 1961 до 30% в 1971 році [8]. З 1967 по 1971 вторинний сектор складав 20% від темпу зростання ВВП на противагу 8,3% в період 1957-1961 [8]. Основна заслуга такого стрімкого росту стоїть за двома першими п’ятирічками. Наприклад, під час реалізації FFYP близько 49% загальних інвестицій були зосереджені на соціально важливих галузях, як генерація електрики, комунікації та транспортування; 34% були зосереджені на виробництво і лише 17% на агросектор. Розподілення інвестицій під час реалізації SFYP були подібними до першого плану.

Пак Чон Хі був націлений на «опору на власні сили» («чучхесон»), тому йому було критично важливим розвивати металургію, але іноземні інвестори скептично дивились на ідею розвиватися цю галузь в країні, яка бідна на метали. Тому, за ініціативи держави, в 1968 році, була створена корпорація POSCO, яка наразі входить в топ-10 найбільших компанії по об’єму виробництва металу в світі. Вже в наші дні, в місті Кван’ян, знаходиться найбільше металургійне підприємство в світі, яке перебуває у власності цієї корпорації. Такий тип державної політики в сфері економіки був окреслений, як «диктатура розвитку», бо президентство Пака було максимально антикомуністичним та призвело до утворення авторитарного режиму.

Чеболь

Земельна реформа та політика військових ІІІ республіки призвела до накопичення колишніх землевласників в містах, які почали започатковувати невеликі підприємства, що займались виробництвом технологічної продукції на експорт. На початку 1960-х розпочалась державна підтримка подібних компанії, що призвело до зближення сімей підприємців до держави, що і породило явище чеболь, яке віддалено нагаду японську систему кейрецу. Головна відмінність полягала в тому, що у випадку з кейрецу все контролював головний банк, який на свій страх та ризик фінансував «свої» компанії. В чеболь існує інша система, яка полягала в наявності сім’ї, де кожний її представник володіє певним сектором компанії, що представляють сімейний бізнес. Через ієрархічність сімей як таких держава могла домовлятися напряму з головою такого сімейства, що набагато сильніше спрощувало комунікацію та ефективність заходів, спрямованих на розвиток. До найбільш відомих чеболів належать: Samsung; Hyundai; Daewoo; LG; Sunkyung; Ssangyong; Lotte; Kia; Korea Explosive; Hanjin та інші.

Це все сильно вплинуло на економічну трансформацію суспільства, коли в 1980-х у близько 70% усієї економіки домінували чеболі [9]. В 1986 році чеболі займались торгівлею на суму 65 мільярдів доларів США, що складало, відповідно, 65% усієї економіки Кореї [9]. Це не дивно, бо серед 50 найбільших компанії того ж року 30 контролювалися десятьма найбільшими чеболями. Підсумовуючи це явище, можна сказати, що вони є «темними конячками» корейської економіки, але з іншої сторони вони можуть сильно впливати на соціальну нерівність, що частково описано в фільмі «Паразити» 2019 року.

Висновки

Корея є хорошим прикладом того, як держава може виходити з глибокої економічної, соціальної та політично кризи. Доволі багато методів, які приймав уряд І та ІІІ Республіки були доволі спірними, з призми сучасного демократичного та ліберального світу. Але особлива соціокультурна система відкрила для колишніх землевласників, які фактично втратили більшу частину земель, нові можливості. Вони зуміли адаптуватися та перекваліфікувалися в керівників міжнародних технологічних корпорацій. Ще більш цікавим є факт того, що бідна на ресурси держава зуміла започаткувати найбільше металургійне підприємство в світі, що є, частково, прикладом для України, яка пережила деіндустріалізацію в 1990-х.

«Святою коровою» «Чуда на річці Ханган» стало планування. Але воно не було схожим на наше звичне розуміння цього слова, яке несе в собі комуністичний відтінок. Замість чіткого планування економіки, яке здійснював північний сусід Сеула, планування на Півдні представляло собою більше консультації, немов поради від батьків для дітей. І це не просто так, враховуючи фамільярність чеболів та близькість держави до них, можна сказати, що неформальне спілкування та особливо конфуціанська робоча етика сприяла виконанню цього плану, себто розподіленню фінансових потоків в потрібне русло.

Україна не може використовувати увесь досвід цих змін в Республіці Корея та робити все «під копірку». Але саме ця держава стала прикладом того, що в будь-яких умовах та викликах, варто саме віднаходити нові можливості та не боятися змін, які в собі несе модернізація.

Максим Грущенко

спеціально для «Стратегічні Візії»

Ілюстрація: Pixabay

Джерела:

1 – Сайт DigitalLibrary.UN «WORLD ECONOMIC REPORT 1950-51». URL: https://digitallibrary.un.org/record/1286624/files/1951_WESS_Full.pdf (дата звернення: 28.03.2024);

2 – Сайт Columbia international affairs online. «Jong Won Lee. The Impact of the Korean War on the Korean Economy» URL: https://ciaotest.cc.columbia.edu/journals/ijoks/v5i1/f_0013337_10833.pdf (дата посилання 27.03.2024);

3 – Сайт DigitalLibrary.UN « Resolution 84 (1950) / [adopted by the Security Council at its 476th meeting], of 7 July 1950». URL: https://digitallibrary.un.org/record/112027 (дата звернення: 27.03.2024);

4 – Сайт ResearchGate. «Haggard, Stephan & Kim, Byung-Kook & Moon, Chung-In. (1990). The Transition to Export-led Growth in South Korea: 1954–1966. The World Bank, Policy Research Working Paper Series. 50. 10.2307/2058544» URL: https://www.researchgate.net/publication/23723634_The_Transition_to_Export-led_Growth_in_South_Korea_1954-1966 (дата звернення: 28.03.2024);

5 – Сайт UNarchives. «A/RES/410 (V)» URL: https://unarchives.files.wordpress.com/2012/09/nr006008.pdf (дата звернення: 28.03.2024);

6 – Сайт Z-Library. « Journal of Cold War Studies2016 / 04 Vol. 18; Iss. 2, Land Reform in South Korea under the U.S. Military Occupation, 1945–1948 Kim, Inhan». URL: https://uk.zlib-articles.se/book/60334883/b018cd/land-reform-in-south-korea-under-the-us-military-occupation-19451948.html (дата звернення: 28.03.2024);

7 – Сайт Seoul National University Institutional Repository. «LAND REFORM IN KOREA, 1950» URL: https://s-space.snu.ac.kr/bitstream/10371/84988/1/2.LAND_REFORM_IN_KOREA__1950]Yong-Ha%20Shin.pdf (дата звернення: 28.03.2024);

8 – Сайт Z-Library. « Asian Survey1974 / 05 Vol. 14; Iss. 5 Industrial Progress in South Korea Kae H. Chung». URL: https://uk.zlib-articles.se/book/26834026/903c4e/industrial-progress-in-south-korea.html (дата звернення: 29.03.2024);

9 – Сайт ResearchGate. «Chaebol System» URL: https://www.researchgate.net/publication/354729484_Chaebol_System (дата звернення: 29.03.2024);