В січні Північна Корея заявила, що знімає питання з порядку денного щодо об’єднання з Південною Кореєю та планує запуск ще декількох супутників-шпигунів. Південна Корея у свою чергу відповідає на ці кроки військовими тренуваннями та спільними навчаннями, зокрема й з військами США. Анастасія Конюх, аналітик-міжнародник, спеціально для «Стратегічні Візії» аналізує, що відбувається на півострові та як ця ситуація вплине на Україну та світ.

Особливістю ситуації між КНДР та Південною Кореєю є те, що Північна Корея, є повною копією того, як українці проживали до 1991 року. Тому хоча б для того, аби якомога менше кому кортіло повернутися в ті умови, за Північною Кореєю варто спостерігати, цікавитися нею та детально вивчати, адже сьогодні в долі українців ця держава відіграє набагато більшу роль, ніж можна було б уявити.

Як відомо, по закінченню Другої світової війни, за наслідками капітуляції Японії, Корея була поділена по 38-й паралелі (що згодом стало умовним кордоном) та піддана контролю двох союзників – Сполучених Штатів Америки та Радянського Союзу. Власне, не залишалось нічого іншого, ніж використати ту модель, яка була на Потсдамській конференції, стосовно Німеччини та зробити кордон по річці, що майже повністю співпадав з 38 паралеллю. Тому з того часу приклад 38-ї паралелі живе в конструкції 1953 року, коли була завершена війна між двома Кореями (1950-1953), де на боці цивілізованого світу виступало 16 держав, а на боці Совітського союзу та КНДР — 3 держави. Зрозуміло, що Південна Корея розвивалась за законами демократичного суспільства, а Північна, починаючи від завершення Другої світової війни, була під протекторатом тодішньої москви, та мала на чолі капітана Кім Ір Сена, що в результаті переросло у спадкове правління родини Кім, що затверджено також в Конституції КНДР.

Кордон і 38 паралель мають не тільки прикордонну смугу, а й нейтральну полосу. Нейтральна полоса обабіч двох сторін, була утворена набагато пізніше, лише у 2018 році, шляхом підписання Декларації (Пханмунджська декларація). Ця Декларація була настільки багатообіцяючою, що багато хто вважав, що невдовзі відбудеться об’єднання двох Корей. Власне, вона і закладала основи (щоправда, декларативні) для того, щоб ці дві держави обєдналися, адже досьогодні, правовою основою існування цих двосторонніх відносин є хіба що документ про перемир’я, підписаний восени 1953 року. Тож ця історія наштовхує на питання: “А в який спосіб можуть припинятися війни?”. Ні документу про капітуляцію, ні мирного договору не було підписано, лише коротка Декларація про перемир’я, потім у 2018 році Пханмунджська декларація з намірами про зближення та об’єднання. Наскільки це все відповідало нормам міжнародного права проаналізувати досить непросто, адже текст договору та реальне життя — речі абсолютно диференційні. Принцип такий: якщо корейців по обидва боки паралелей це влаштовувало — все законно, адже інколи так буває, що легітимність домінує над законністю.

Насправді ж, стверджувати те, що Пхеньян може самостійно приймати рішення щодо непрямої участі у військових конфліктах говорити не можна, адже КНДР це всього лиш інструмент, який використовує у своїх інтересах сформована вісь зла — москва, Тегеран та Пекін. Ключовим моментом, коли Північна Корея таки прийняла для себе однозначе рішення виступити на боці путінського режиму, став візит до росії Кім Чен Ина у вересні 2023 року. По суті, це була яскрава демонстрація підтримки КНДР москви, оскільки до цього, ще у 2022 році між цими двома країнами було підписано контракт про постачання зброї. Тоді, речник Пентагону Пет Райдер на брифінгу сказав про те, що готуються відповідні кроки з боку росії та Північної Кореї про постачання боєприпасів не тільки для гармат, а й ракетних систем залпового вогню з КНДР до росії. Напередодні цього Білий Дім звернувся до Пхеньяну, щоб КНДР не порушувала відповідної декларації Ради Безпеки ООН та рішення щодо санкцій, оскільки за санкції проти цієї країни голосували в тому числі Китай та росія. Тому все, що зараз відбувається у відносинах між москвою та Пхеньяном, це пряме порушення рішення не тільки Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки. Та й в цілому, Рада Безпеки вже мала б застосувати силу примусу до обох сторін для того, щоб були виконані її відповідні настанови. Проте, відсутність відповідних дій призвело до того, що почали відновлюватись зв’язки між москвою, Пхеньяном та Пекіном і, як наслідок, у 2022 році спроби багатьма державами ініціювати санкції проти КНДР були заветовані і Китаєм, і росією. Тому, Рада Безпеки, яка мала б прийти до силових рішень, є заблокованою через вето москви та Пекіну. В листопаді ж 2023 стало відкрито відомо, що КНДР постачає москві всю номенклатуру артилерійських боєприпасів, в тому числі й ракети до комплексу “Град” та балістичні ракети, якими росія тероризує українські міста.

1 січня 2024 року Північна Корея заявила, що знімає питання з порядку денного щодо об’єднання з Південною Кореєю та планує запуск ще декількох супутників-шпигунів. Зрозуміло, що в цій ситуаціїї Південна Корея та світ не могли стояти осторонь і заяви Джона Кірбі (координатра питань безпеки США), і заяви Державного Департаменту та окремих посадових осіб США акцентують увагу на цих кроках та заявляють, що стануть на боці Південної Кореї. Але в цій системі з’являється ще один фактор: боєприпаси, які йдуть з КНДР, постачаються на російсько-українську війну для підтримки москви та путінського режиму. Все це наносить удар не тільки по Україні, а кардинально змінює політичну картину в Азії, що вимагає додаткових сил і ресурсів, для того щоб стримувати агресивність, яка наростає з боку Північної Кореї. Фактично, ситуація стає схожою на початок 1950-го року і клубок, який наростає в Пхеньяні, крутиться з великою швидкістю та загрожує міжнародній стабільності.

Південна Корея у свою чергу відповідає на ці кроки військовими навчаннями, тренуваннями, та спільними навчаннями в тому числі з військами США. Ці навчання досить швидко активізуються з вересня 2023 року та проходять під прикриттям легендою про евакуацію цивільного населення з прифронтових місць на випадок природних катаклізмів, хоча всім чудово зрозуміло, про що насправді йде мова. Навчання проводяться буквально щотижня, до них залучені в тому числі й військово-морські сили, зокрема південнокорейські атомної субмарини КСС-3, яка є однією з найкращих у світі; літаками FA-50, які розроблений спеціально для навчань та легко переробляється для бойового; за участю гордості корейської авіації — літака KF-21, який за словами фахівців зараз проходить перевірку, проте з точки зору технологій штучного інтелекту це найновітніший винищувач у світі, а дехто його взагалі називає “винищувачем штучного інтелекту”; Сеул багатьох дивує достатньо великою кількістю модернізованої, високоманевреної техніки, до них належать гелікоптер LLAH, він є досить невеликим за розміром та містить в собі багато компонентів сучасного захисту та відзначається багатьма фахівцями з точки зору тактичних можливостей ведення бою в сучасних умовах; безперечно, лідером є танк К-2, якого ще називають “Чорна пантера”, який виробляється концерном Honda та є модернізованим до південнокорейського варіанту Abrams; вся лінійка САУ, що виробляється за стандартами НАТО. Все це не просто частина сучасної техніки, вона виробляється південнокорейськими підприємствами. Зокрема, броньовану техніку виробляє концерн Honda, артилерійську частину – концерн Samsung, броньовані машини – Daewoo.

Оскільки столиця Південної Кореї знаходиться неподалік кордону з КНДР, то зрозуміло, що у випадку початку війни удар буде нанесено саме по Сеулу, де вся інфраструктура — це бомбосховища, які готувались до війни ще з 1953 року. З чого потрібно взяти приклад і самій Україні.

Варто також відзначити, що народжуваність у Південній Кореї впала. Станом на 2022 рік народилося менше 250 тисяч немовлят, тож поповнення армії не тільки через фаховий набір бажаючих служити у високопрофесійній армії, а й через проведення мобілізації буде зробити складно. Причому динаміка народжуваності така, що і фахівці демографи, і фахівці генштабу (це об’єднаний штаб за прикладом армії Сполучених Штатів) працювали над цим дуже довгі роки. В результаті, прийнята доктрина, суть якої полягає в тому, що не дивлячись на ту традицію, яка була в південнокорейській армії, було досягнуто рішення зробити акцент на технологіях: скорочення в армії кількості живої сили та збільшення технологічних потужностей. Хоча дехто з генералітету акцентує увагу на тому, що треба думати, як доведеться вирішувати питання з населенням та ведеться дискусія щодо призову до армії жінок. Варто звернути увагу, що розмова про мобілізаційні потужності починалася не з кількості в потребі, а в здатності забезпечити таку кількість, потім на основі цього будувалася військова та воєнна доктрина, в тому числі й планування ведення операцій.

Отже, ситуація, яка зараз відбувається між Північною та Південною Кореями, матиме, як наслідок, дуже високу ймовірність виникнення ще однієї війни. При цьому розумінні перебігу подій варто переглянути як тактику, так і стратегію ведення війни, подальші питання розвитку економіки та будування стосунків з партнерами. Вести фрагментарну війну, покладаючись на сили Південної Кореї в протидії з Північною Кореєю, росією та Китаєм, України — в протидії з росією та Білоруссю, Китаєм та Іраном; покладатися на Ізраїль у війні проти всього арабського світу, який надсилає зброю ХАМАСу не має в собі логіки. Лише об’єднання сили та спільне керування нею допоможе вберегти ситуацію на європейському континенті та у світі в цілому від глобальної війни. Зростаюча напруга між двома Кореями чітко говорить про те, що загострення у світі стрімко зростає і виникнення ще однієї війни на далекому Сході це лише питання часу. Поява чергового полум’я війни в Азії внесе у світовий порядок ще один компонент, який має змусити демократичні сили всього світу об’єднуватися та протистояти проти свавілля диктаторів.

Анастасія Конюх,

спеціально для «Стратегічні Візії»

Ілюстрація: Pixabay